Міщанин Кароль Гартман отримав дозвіл маґістрату на перебудову колишньої кам’яниці князів Понінських на кав’ярню. Вже в 1829 р. у Львові з’явилася нова кав’ярня – «ВІДЕНСЬКА».

Кав’ярня на Гетьманській, 14 швидко завоювала популярність. Це був репрезентаційний заклад, у якому збиралася еліта міста – світ політичний, науковий, юристи і фінансисти, викладачі університету, актори.

По смерті пана Гартмана в 1847 р. справу перейняла його дружина Климентина, а по ній – донька Ірена Рюстель. У 1870 р. кам’яниця перейшла у власність Антонія та Геновефи Зіберів. Пані Зіберова відкрила в кав’ярні буфет, де продавалися дуже смачні ромові тістечка і славні на весь Львів рогалики власного виробництва. Перед входом до закладу щонеділі грав військовий оркестр – це неабияк приваблювало публіку. Також для відпочиваючих тут встановили численні кіоски з лимонадом. Заклад став улюбленим місцем зустрічі золотої молоді.

У 1880 р. кам’яницю перебудували.

З вікон цієї просторої кав’ярні відкривався вигляд на пам’ятник польському королеві Янові III Собєському. Коли львів’яни домовлялися про зустріч, то при слові «Зустрінемося…» спливали в уяві тільки два пункти – «Віденська» і пам’ятник Собєському.

В 1902 р. «Віденська» перейшла у власність Штадтміллєра і Чуджака. Заклад зазнав суттєвої модернізації: головний вхід, який досі містився всередині будинку з боку вул. Гетьманської, перенесено на ріг вулиці Кілінського. З першої зали перенесли більярд до зали з боку площі Святого духа, кав’ярня розжилася на новий інтер’єр в стилі сецесії і нові меблі з декоративними панно Ф. Зайховського та Ю. Крупського. І, що найважливіше, – на площі Святого Духа було збудовано криту терасу. Цією терасою «Віденська» мовби вибігала назустріч публіці.

Покій з боку вул. Кілінського до 1939 р. був окремою резервацією для панів з інтелігенції та солідних приїжджих, як провінціалів, так і поміщиків, котрі віддавна визнавали «Віденську» за єдиний пристойний заклад у Львові. Але, передусім цей зал слугував для різних оборудок. За оригінальними восьмикутними столиками з тірольського мармуру вели перемовини поважні купці. Також у закладі були облаштовані більярдна зала й окрема кімната для шахістів.

У 1918 р. місцеві патріоти, прагнучи стерти усі сліди австрійського панування, зажадали перейменувати заклад. Втім, цього не сталося. Сама ж назва кав’ярні була зовсім не випадкова, і характеризував її своєрідний австрійський стиль, що суттєво відрізнявся від місцевого.

Частими гостями закладу були І. Франко, М. Грушевський, В. Охримович, В.Гнатюк.

Кав’ярня завжди була чимось більшим, ніж просто кав’ярнею, вона була поняттям географічним, вважаючись центральним пунктом міста, серцем Львова. Тут сполучалися всі його артерії. Від тих давніх часів, коли у Львові існували тільки дві трамвайні лінії: Двірець – Личаків та Вали – Стрийський парк, вузловою станцією завжди була зупинка «Кав’ярня Віденська», чи просто «Кав’ярня».